Не мовчи якщо любиш.

Пригадай. Все тільки починалося. Кожна секунда вашого життя була наповнена один одним. Ви дихали, ви жили своєю любов'ю – втім, ні, ви ще не наважувалися так назвати її. І лише гадали безсонними ночами - любить чи ні... а вранці приховували свої сумніви за пеленою байдужості.

Пригадай дні очікування: подзвонить? Або не захоче? Ще півгодини і я наберу. Ні, треба почекати. І цей подвиг – вперше вимовлене «я тебе кохаю», і нескінченні смс-ки з дурними, дурними, наївними, закоханими признаннями. Пригадай першу ніч, коли ви заснули разом. І перший ранок, коли разом прокинулися. І той перший сніданок разом – все як в красивому кіно: вона в його сорочці, запах кави і зубної пасти, не прибране до вечора ліжко.

І, навіть коли всі визнання вже давно були сказані – незгасаючий подив, і неможливість до кінця повірити в таке немислиме, незбагненне щастя – називати цю людину СВОЄЮ.
А потім якось непомітно в серці поселилася впевненість, що це вже назавжди, що любов нікуди від вас не подінеться. І ви ПЕРЕСТАЛИ ПОМІЧАТИ ЇЇ. Ні, зовні все продовжувалося як і раніше: ночі притиснувшись в одному ліжку, запах кави вранці. Навіть поцілунки, навіть признання в коханні.

Але це диво – доторкатись один одного, бути поряд - перестало бути для вас дивом. І бачити щодня того, хто ще вчора був сенсом і центром всього життя, стало звичайною справою. І признання в коханні вже здавалися чимось зайвим і непотрібним, а телевізор став цікавіший за розмову удвох. І часу один для одного залишилось так мало. Ви обидва неначе заснули. Життя стало... не таким живим. Кохання стало автоматичним. Але ви за інерцією продовжуєте називати це коханням.

Спробуй знову навчитись дивуватись зі свого кохання; завмирати від щастя, пригадавши кохану людину; лічити хвилини до зустрічі. Дивитися на нього(неї), не вірячи в те, що це дійсно він(вона) - той(та) самий(-а), єдиний(-а), найкращий(-а) в цілому світі, той(та), з ким були пов'язані всі мрії. А ось і він(вона), зовсім поряд; і ти можеш доторкнутися до нього(неї), можеш відчути його(її) запах, заглянути в його(її) очі.
Адже те, що у вас є - це диво, справжнє диво, яке з якоїсь нез'ясованої причини дісталося вам. Це ж так просто: прямо зараз відірвися від монітора, підійди до того, кого любиш, відкрий пляшку шампанського (чи що там у тебе в холодильнику), заглянь в очі і скажи: «ДАВАЙ ПРОКИНЕМОСЬ!».

Неважливо, день зараз або ніч, неважливо, хто з вас чим зайнятий. Неважливо, коли востаннє ви робили щось подібне. Неважливо, якщо відповіддю тобі буде здивований погляд або роздратоване «у мене немає часу». Просто зроби це – і зроби прямо зараз. І ти побачиш: ЖИТТЯ ЗМІНИТЬСЯ.

І візьми, візьми нарешті за правило згадувати своєму коханню, прокидаючись вранці і засинаючи увечері!
Повторюй в думках як молитву: Я КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ, КОХАЮ, КОХАЮ.
І твоя казка житиме вічно. :)))

катехизм, веди....там все це є