Я втратив мову,
Втратив віру,
Я впав в знемогу,
В недовіру,
Я загубився у собі,
Нема рятунку на землі,
Нема спокою і бажання,
Нема нічого, лиш чекання,
Лиш пустота та сірі будні,
Такі порожні і безлюдні,
Мене це просто убиває,
Лиш тільки сон усе ховає...

笑う門には福来る

Почему же малышка, почему же всё так
ведь люблю я тебя посильней чем моряк
обожает корабль и счастливый маяк
Что укажет ему путь в неспокойных морях

Почему же ты, лучик, приближаешь тот миг
когда каждый из нас налетит на тот риф
и когда слишком поздно нам жизнь даст понять
что уже бесполезно "Почему же..." кричать.....

Ненависть, жадібність, чужі прокльони,

Пихатість, заздрість й руки у лайні,

Що лізуть в душу, після б'ють поклони

І льстиву пісню солодко співають,

А потім зраджують і ноги витерають.

Слова - брехня,

і мертві почуття.

Як загубилась тут твоя душа?

Ти звідки?..

Промінь сонця, краплі чистої вода?

Ковток повітря - ти, осінній подих.

Як загубилась тут твоя душа?

А ти у відповідь смієшся на мій подив.

С тобою тепло, тихо і приємно!

С тобою добре, радісно і просто!

Все серце й душу я тобі, взаємно

Ти віддаєш все щиро. Не даремні

Ті муки, що наповнюють буття.

Коли ти поруч,

те, стає нікчемне.

Коли ти поруч,

Ти - моє життя!

Додано (01.11.2008, 23:01)
---------------------------------------------
Я утонула в океане твоих глаз,

Потом сгорела в их огне,

Их ветер разогнал мой прах

По их зазеленевшей же земле.

От песни возродилась я твоей,

От сладостного пенья под гитару.

И стала песня та молитвою моей,

Которую я петь теперь не перестану!

Ты стар и молод, нем и говорлив,

Ты глух и идеален твой же слух,

Ты слеп и зряч, ты слаб и ты силач,

Внимателен ты и небрежен,

Бываешь груб, бываешь нежен.

Бывает, в суматохе дня

Мне кажется, что я люблю тебя!

И вспомнив те бездонные глаза

Я в слух себе твержу, что мы ДРУЗЬЯ...

Ми з’явилися на світі коли там була весна
і на небо задивилися як туди зійшла зоря
Але думка не зявилася навіщо і чому
Найчастіше очі бачать лише зорі і весну

Ми почули вітру подих і заслухалися ним,
Понадіялися зразу що ми будем разом з ним
Але думка не зявилася навіщо і чому
Найчастіше вуха чують лише "Я тебе люблю"

Ми відчули чиюсь руку у своїй малій руці
І подумали що щастя це одна з найбільших мрій
Але думка не зявилася навіщо і чому
Найчастіше руки чують якусь руку не свою

Ми обняли чиєсь тіло, насолоджуючись ним
І відразу ми забули що це все не назавжди
Але думка не зявилася навіщо і чому
Найчастіше чиєсь тіло відчуваєм уві сні

Ми закрили свої очі, усміхаючись чомусь
І не зразу здогадалися що це робимо комусь
Але думка не зявилася навіщо і чому
Чому ми дуже часто посміхаємось йому

Ми відчули поцілунок на чиїхось вустах
І відразу стало тепло і кудись подівся страх
Але думка не зявилася навіщо і чому
Звідки взялося тепло і чому нема страху

Ми послухалися серця і відкрилися комусь
І нічого не отримали за нашу прямоту
Але думка не зявилася навіщо і чому
Адже навзамін кохання ми тримаєм пустоту

Ми народжували інших, їм бажаючи добра
Ми старались їх підняти, зберігаючи від зла
Але думка не зявилася навіщо і чому
Найчастіше ми в подяку получаєм тишину

Ми старіли потихеньку,не цінуючи того
Що ми маєм, не цінуєм і погубимо його
Але думка вже зявлялася навіщо і чому
Ми поміняли все це на надію непросту

Ми повмирали швидко, зрозумівши всю ціну
Кохання, поцілунку, тіла, вітру і вогню
Бо надто пізно взнали ми цю відповідь просту
На те просте питання - навіщо і чому...

Приспів:
Не твоя вина що ти розійшлася з ним
А твоя біда що так і не взнала з ким
Не злись на своє життя, не мучся - то є твій вибір
Ти всі зрозумієш слова як осмислиш всі свої дії

Ти вранці встанеш, оглянеш пусту кімнату
І зрозумієш, яку ж ти понесла втрату
На твоїх губах застигла гримаса болю
Чому я тут ще, чому я не з ним на волі?

Приспів:
Не твоя вина що ти розійшлася з ним
А твоя біда що так і не взнала з ким
Не злись на своє життя, не мучся - то є твій вибір
Ти всі зрозумієш слова як осмислиш всі свої дії

Й так багато слів.

- "Не йди, бо я ще маю, що сказати!"

- "Я дуже високо злетіла",

Та згадала, що не маю крил,

Згадала, що не вмію я літати.
Я падала

I впала я без сил.

Так тихо стало, що не передати.

А ти побачив

I одраз збліднів,

Злякався i не підійшов підняти.

...Я все розповіла йому,

А він не зрозумів.

О, Боже, кому хотіла душу я віддати?..

...Багато часу i так мало слів.

- "Іди i не приходь!

Мені вже нічого сказати!"...

...Немає болю

I немає сліз,

Лише пустота та жага літати!

Додано (01.11.2008, 23:06)
---------------------------------------------
Де та зона недосяжності?

Як її знайти?

Чим туди доїхати,

Чи можна пішки йти?

Там холодно,

Чи сонячно?

Пекло там,

Чи Рай?

Чому ти там?

Чому я тут?

Знати мені дай.

Ти слухаєш...

Чи чуєш, те що я кажу?

Як взнати що ти думаєш?

Скажи мені чому?

Чому мовчиш і дивишся,

Немов спитати хочеш?

Чому не вмію чути,

Що кажуть твої очі?

Де зона недосяжності?

Як її знайти?

Та я знайду, бо хочу.

Але що хочеш ти?

Тільки правила, закони,
Шестерні, аксіоми,
Немає вчинків вряди-годи,
Тільки правила, закони..

І все це без свободи,
Не смійся, плач ,мовчи,
Цілуй холодний ґрунт,
І по швидше закручуй ще один шуруп,

Чи то така свобода, чи такі права,
То така влада - кажуть одні,
Інші - відсутність коштів - ось у чому справа,
Всім пряма дорога - напрямок "Стічна канава"...

Бо ти тільки залізо,
І тільки одна твоя функція,
Виконуй закони, бійся заразо,
Права бійся, нуль твої права,

Життя - одна пряма,
Така у робота уява,
Без гілку різноманіття,
Робот живе своє "життя"...

І чітко працює, він все таки існує,
але хто ним керує?
Великий мозок? Президент? Бог?
Ніхто - він сам собі ворог.

Його оболонка - це тільки машина,
Насправді в комп'ютері є жива душа,
Яка просить їсти, спрагла її жадоба,
І її користають ,немов вона худоба.

І коли згадувати майбутнє,
Можна швидко дещо впізнати,
ЩО тебе зрадили, вбили,
і тебе машину зробити!

Заборонили писати, читати,
Бути собою, свою думку мати,
Тільки працювати,
У вільний час кодекс читати,

І немає ніяких ланцюгів, які можна порвати,
Немає землі, щоб її цілувати,
Є тільки ти і твоє бажання жити,
Живи, поки є сили жити...

я писав, написано 15 жовтня.

...в пути
Свою погибель смог найти
По воле рока ветер стих,
Уносит нас подводный вихрь.
Судьбой пока дано держаться,
Но страх уже успел подкрасться.
Канаты сгнили словно нити,
Истлел наш такелаж разбитый,
Сбежали крысы; кровососы;
На мачтах вешались матросы
Или прыгали за борт.
Потерян мной надежды порт,
Дай нож – зарежусь в одночасье,
Я расчленил бы боль на части.
Судьба же не спешит пока,
Ведь нет вокруг ни островка,
Ждет, что на айсберг я взойду
И, жалкий, смерть свою найду.

Додано (26.11.2008, 08:56)
---------------------------------------------
Лежит
На дерево похожа.
И нет ей гроба вместо ложа.
Возле леса хладный труп,
Стала жертвой своих рук.
Глаз живых потухший свет,
Умерла в семнадцать лет.

Додано (26.11.2008, 08:57)
---------------------------------------------
Перша пісня котру грав з друзями на Алтайських Озерах....

Я не романтик и не поэт,
Я говорю лишь о вечном,
Что судьба разная у всех,
и каждый несёт свой тяжкий крест
* * * * * * * * *
Наша жизнь только игра и мы в ней актёры,
Всё зависит лишь от нас как исполним свои роли

* * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Судьба - режиссёр,
Мы - актёры,
Сценарий - жизнь так ведь у всех,
Но ты будь собой,
Играй своя роль,
Чтоб уйти с честью в спестакль инной!
Каждый из нас в главной роли,
Каждый из нас сам себе творец,
Но посмотрите в перёд!
Что нас там ждёт............
* * * * * * * * *
Наша жизнь только игра и мы в ней актёры,
Всё зависит лишь от нас как исполним свои роли

* * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Только ночью нас можно узнать, сидя на поле смотря на звёзды,
Кто мы такие и как нас понять,
И как отгоняем свои грёзы!
А помнишь ты тогда,
был с ней на берегу моря,
а волны пели вам,
простую песнь про жизнь без горя............
* * * * * * * * *
Наша жизнь только игра и мы в ней актёры,
Всё зависит лишь от нас как исполним свои роли
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Наша жизнь только игра и мы в ней актёры,
Всё зависит лишь от нас как исполним свои роли

загалом цілковитий БрЕд)

Додано (26.11.2008, 08:57)
---------------------------------------------
Уривок з моєї книги....

Я не вечен – как и всё живое не этой земле!
Я не человек? Я сущность? Я материя?
Кто же я ?
Для чего эти глупые вопросы, я же не Эмо какое – то – подумал Рихард.
Но для чего же я ? – думал он рассуждая.
Разве, для того чтоб всю жизнь играть на гитаре? Кем станет моя дочь – гитаристкой, борцом? – догадки мучили его…..Так прошел целый вечер после смерти его жены….
Где же справедливость… - промолвил он, борясь с болью, которая бушевала в его теле…..

* * * * * * * * * * * *

- Прошло уже 6 часов, и где же он - взволновано проговорил заплаканный Кристоф.
- Да, я не могу даже представить что с ним твориться - произнёс Пауль, вытираю слёзы.
- А Карина знает ? – сказал испуганно Тиль, - я даже не уж не могу представить как больно будет ей…
- Не переживай, ты же помнишь, как она тебе сказала, что что-то не так с мамой. Да она уже большая, ей же всё таки 14 лет – произнёс с величественным спокойствием Оливер,
- всё будет хорошо! Я уверен!

* * * * * * * * * *

- герр Бернштайн? – позвал доктор.
- Это я доктор Гаутс, как она? – взволновано спросил Рихард.
- Рихард, я знаю как вам будет тяжело услышать то, что я сейчас скажу – сказал он.
- Я готов! Говорите! Я готов – говорил он, глотая слёзы, - как она? Скажите же наконец!?
- Мы сделали всё, вы знаете, у неё это не первый раз, на этот раз её состояние ухудшилось, я могу сказать одно – 2 дня от силы… - это всё, простите, я делал всё что в моих силах…. – Гаутс вытер слезу и обнял Рихарда.
Наступила раковая минута молчания, глаза Рихи покраснели, его сердце стало биться быстрее, последняя надежда покинула его.
- Вы хотите сказать, что… -не успел договорить Рихард, как тот его перебил, - да тебе осталось лишь с ней попрощаться.
- Но я ….
- Я ….
- Нет!!! – прокричал он.
- Успокойтесь, я знаю это не легко, но что лучше сказать уходящему человеку или жить с камнем на душе, из-за чего? Из-за того, что ты не можешь проститься с ней!? Так!?
- Да – истерически, прорычал Бернштайн.
- Ты должен – сказал утешительно Гутс.
Рихард посмотрел на него с доверием.
- Она попросила меня, чтоб ты зашёл – сказал Гаутс.
- Иди же…
….время остановилось, для него его не существовало, всего лишь два метра к последней встрече….
Он открыл дверь…….

Рихард очутился посреди ярко освещаемой палаты, её кровать стояла у большого окна, на тумбочке стояли цветы, много цветов, ведь она их так любила!
- Риха это ты?– пронёсся по комнате нежный женский голос.
Рихард упал на колени рядом с её кроватью, - Да это я! Солнышко, как ты себя чувствуешь? – спросил он, захлёбываясь слезами.
- Это не важно, важно то, что я вернусь – сказала она улыбаясь.
- Я не понимаю
- Не говори так – ели выговорил он.
- Я вас всегда любила! Тебя и Карину , мы вырастили её, Ты и Я, но теперь ты должен позаботиться о ней сам и …. – с её уст сорвался крик, аппарат запищал.
- Нет!!!
- Нет!!!
- Живи!!!
- Ты меня слышишь!?
- Не уходи….
Он пришел в ярость, он не мог поверить в то, что Нелли покидает его! Как? Нет………..
- Ты же обещала, ты клялась, ты обманула меня, я ненавижу тебя, - пока он кричал, она чувствовала, как к ней приходил покой, чувства и силы покидали её….она вцепилась в его руки, кровь начала сочиться с его запястий. Он вскрикнул…
- Я вернусь, - проговорила она и улыбнулась, - поцелуй Карину за меня, - Рихард упал обессиленный.
-НЕТ!!! – прорычал он в страхе потери, -нет, - произнёс шепотом…нет, я люблю тебя, нет.
После этого он поцеловал её в губы и сказал – ты всегда будешь жить во мне……
Ця книга повинна була видатися у нашому Львівському видавництві, але я прочитав її декілька разів і відмовився від публікації.....по-перше ця книга основана на реальній історії, ну а по-друге тохи бредово написана(

так шо таланту до створення шедеврів у мну нема)

Додано (29.11.2008, 14:46)
---------------------------------------------
Так ніколи не буває,
і серце не болить.
Кожен в світі шлях свій має,
І ним мусить іти.
Моя доля - мій скарб,
Усе що лишилося.
Кожен ранок життя вітав,
щоб більше не снилося...

У минулому нема смерті,
Сонця білого тільки світ.
Де була війна жорстока.
Полишила дітей своїх.

Так ніколи не буває,
Життя нейде само.
Йому допомогають,
покинути світ.
Моя доля - твій скарб,
Це все шо лишилося.
Кожен ніч пекло вітав,
Щоб більше не снилося...

Додано (29.11.2008, 14:47)
---------------------------------------------
коли ніч приходить на вкруги -
завмирає серце,
І десь раптом зазвучить пісня мертвих.
Може бути це твій страх - але я один з них
на війні падший юнак, за свободу усіх

Мое серце вже не буде,нікуди іти.
Моє тіло загубили, але душу - Ні!
І знов кривавий світанок,
Згадую ті миті.
Коли був я живий,
і жив,
щоб любити...

Додано (29.11.2008, 14:47)
---------------------------------------------
Моя пісня не остання,
Але чого ж така сумна.
Мрії всі і сподівання,
Загубились у житті.
Так це мій лист прощання,
Я лишив його тобі.
Ти відкриєшь і побачишь,
Ті міста де яколись.
Дивним чином,
У снах своїх бачив,
І пітти туди хотів...
Там мене щось тримало,
І манило все,
Там свобода у руках нетане,
І життя не таке............

Додано (07.12.09, 21:33)
---------------------------------------------
Сталь начала гнить изнутри....за ней много лет никто не смотрел...Старый Механизм вновь зашевелился и ему было больно дышать, каждый вдох проносил ещё больше кислорода по трубам к матерчатым лёгким, механическое сердце заскрипело, наверное он проснётся - промолвил старый механик и ушол....
Тело лежало не подвижно.....стоны и гулы шестерёнок вдруг прекратились. Опять он не хочет жить!Чёртова машина!!! выкрикнул механик.....тело издало странный стан и из отверстий в черепе просочились слёзы.....Механик налил себе водки. Без души это всего лишь куча металла....надо что-то придумать....

Додано (07.12.09, 21:35)
---------------------------------------------
Прошедший Ад,
на мир людей - по другому смотрит...
Он в каждом вдохе - ощущает боль...
И лишь с тобой мой ангел,
Я наконец обрёл покой...

Твои слёзы - не стоят этих людей,
Почему же ты плачешь - обьясни мне скорей!?
Не плач дорогая, выпей вина.
Расслабься немного, приятного сна...
Пусть тебе снится тёплое лето,
с ним ты где то - на краешке света...
Море солнца, ночью звёзд...
всё пройдёт когда ты уснёшь...

Додано (07.12.09, 21:35)
---------------------------------------------
Ворон сидит над могилой моею,
Кроны деревьев прячут её.
Забытый в сердцах и воспетый в книгах,
погиб на войне за её любовь....

Додано (07.12.09, 21:35)
---------------------------------------------
Окутанная мраком,
повелевая судьбой.
Страстью скована,
ты сама с собой.
Твоя жизнь лишь мой сон,
а твой сон - это мир...
Я открыл глаза и его разбил...

Додано (07.12.09, 21:36)
---------------------------------------------
На кладбище старинном
где покоится печаль,
Живёт малыш прогнивший
и хочет он дышать опять.
Но ему запретили и Бог пошутил над ним,
душа пуста и сердце прогнило...
а в глазах слёзы.... он вечно один...