Це типу прихожої...там ще ванна є..хто хоче, може полежати)))

малюночки при вході

Місто й Село – два крила країни – красиве і корисне. Крім решти відмінностей, Місто різниться від Села наявністю Театру, що не несе жодної утилітарної функції – Театр не корисний, ба навіть шкідливий. Село живе за законами парафії, Місто ж цей суворий припис прагне подолати. Мистецтвом. Саме воно живить міську душу. Допоки городяни потребують мистецтва, доти Місто залишається собою. Як тільки художників, акторів та поетів забувають – Місто приречене. Воно одразу розвалюється на зліплені до купи села – Сихів, Рясне, Левандівку. І, ясна річ, село з назвою "Центр".

Допоки міські й обласні начальники переймаються виключно дерибаном бабла – доти

вони будуть головами колгоспів і сільрад. Доти Львів лишатиметься селом. Стиха наше місто перетворюється на відстійник зужитих ідей та тенденцій. Вільне мистецтво притлумилось народництвом й етнографізмом, котрі так і не полишили оаз кабінетної культури. Панівними ж культуртрегерами є власники контрабадного трафіку, котрі заполонили місто тотальним гуччі від версачі. Як уособленням Міста колись був Великий Театр, так уособленням нинішнього села став базар з відповідним ярмарковим саундом – шансоном. Цього ніхто й не насаджував – просто селянин завжди тягнеться до музики ярмарку. А який базар, така й пісня.

Геть від села

У минулім столітті Україні запропонували стрижневу концепцію "геть від москви". Цей програмний мінімум худо-бідно, але виконали. Лишилось поконати всеперемагаючий голос міського села. Колись його заглушали книгозбірні та університети. Окремо звучали театри, задаючи темп Місту.

Вітчизняне мистецтво досі перебуває у пікантній ситуації: з одного боку воно вимагає "розвитку", а з іншого – буксує, сидячи на ланцюгу уявлень про мистецтво "як воно має бути". А має воно бути неодмінно узгодженим з:

п) добропорядністю

е) патріотичністю

з) доцільністю видатків

д) і подобатись, неодмінно подобатись владі

Але наша влада досі не може чесно оголосити: що ж їй подобається. Вона просто цього не знає. Ніби подобається оголена натура, але ж це якось некультурно. Ніби у борделях більшість чиновників побувала, але си встидают. Ніби й полотна Ягоди та Костирка не лякають, але у кабінетах – стиль пізнього поплавського. Чому? Загадка.

Берег лівий, вільнодумний

Мистецтво – єдиний порятунок від "нікчемності багатих і бруду вбогих" – у Львові стрімко програє базару. Але програємо всі – втрачаємо місто.

Нам би щиро хотілося, аби на головах нашої публіки замість рогів зазеленіли паростки майбутнього вишневого дерева. Єдина протиотрута – мистецтво.

Тому ми й влаштували відкритий фестиваль саме в Опері, аби зі світу базару можна було втекти у Великий Театр, нехай через пивницю, через андеґрануд. Адже засинаючи навіть у найбільшому селі, хочеться прокинутися у маленькому, але Місті.

І нехай базари досі популярніші за театри, а південний для багатьох важливіший ніж Оперний, але все одно рантки молодь у вічнім адідасі призначає під Великим Театром. І знімки роблять на тлі Опери, тримаючись за руки. Це означає, що справу не програно. Й Опері довіку стояти на Полтві. На березі лівому, вільнодумному, мистецькому. Правий берег залишивши непомильному селу, лихварству та дефілядам.